20/11/2025
Ну… і коли ти мені збиралася все розповісти? – син з ненавистю в очах дивився на ошелешену Наталку.
– Ну… і коли ти мені збиралася все розповісти? – син з ненавистю в очах дивився на ошелешену Наталку.
– Гліб, синочку, ти що? Що сталося?
– Я все знаю… мама.
Останнє слово хлопчик виплюнув в обличчя матері.
– Ну розкажи мені, я теж хочу знати, – спробувала перевести в жарт Наталка і підійшла обійняти сина.
Але хлопчик відсахнувся від неї, ніби вона була якась заразна або може зробити боляче своїй дитині.
– Глібе, синочку, що сталося?
– Іди, бачити тебе не можу, — хлопчик швидко роздягнувся і пройшов до своєї кімнати.
Як не намагалася Наталя, вона не могла достукатися до сина, він не відчиняв двері і Наталі здалося, що син плаче.
– Господи, поясни ти, в чому ти мене звинувачуєш, врешті-решт? Гліб! Що за поведінка панянки? Я думала, що мій син чесна і доросла людина…
– Так? — двері відчинилися, її син стояв червоний і розпатланий, — я теж думав, що моя… мати чесна і… і… любить мене, а ти…
Наталку різонуло слово “мати”, ніколи за чотирнадцять років син не називав її так жодного разу, а тут… Було боляче, боляче і прикро…
Але Наталя взяла себе в руки, все-таки з них двох, вона доросла людина.
– І все ж… постарайся пояснити.
– Я все знаю, мені… мені… тато все розповів.
– Ааа, ось звідки вітер дме, ну-ну і що ж розповів тобі твій батько?
– Все… як ти мене в дитячий будинок здавала і все… все розповів, зрозуміло тобі…
– Зрозуміло, чого вже там.
– І що? – Син розгублено дивився на Наталку, – ти що… навіть не будеш виправдовуватися?
– Я? Ні, мені нема в чому виправдовуватися. Знаєш, напевно ти правий, я нікчемна мати…
Я думаю у твого тата тобі буде краще, я зараз тобі розповім дещо. А потім…
Потім я сама допоможу зібрати тобі речі і відправлю тебе до новознайденого, такого хорошого, доброго, улюбленого татка. А сама, як погана мати, буду жити в своє задоволення.
Син мовчав і дивився на матір.
З того часу, як в їхньому житті з’явився батько Гліба, Наталка живе, як на пороховій бочці.
Колишній чоловік раптом вирішив спілкуватися із сином, і Гліба стало не впізнати.
– З чого б почати… Ти присядь, синку, в двох словах і не розповісти.
– Не хочу я нічого слухати, ти… ти… підла.
– Ні вже… тобі доведеться мене вислухати, сину, сядь, я сказала. Малий ще, кидати мені звинувачення в обличчя.
Послухав батькову версію, вже не знаю, що він там тобі наговорив, тепер послухай мою.
Я народилася нібито в благополучній родині і нічого не віщувало біди, але мої батьки розлучилися.
Батько знайшов собі нове кохання і я досі з ним не спілкуюся.
А мати… ну мама, вона почала доводити батькові і всім оточуючим, що вона ще «цілком собі» і вся така королева.
У мене почали з’являтися нові татусі, один за одним, мати почала котитися вниз.
Я рано дізналася про доросле життя все те, що нормальній дитині знати не належить. У підсумку опинилася в дитячому будинку.
У мене були бабусі і дідусі, дядьки і тітки, але… я опинилася в дитячому будинку.
Мати клялася мені, що кине пити, візьметься за розум і забере мене.
Вона дотримала обіцянку, і забрала мене, але я пішла назад, сама, в дитячий будинок. Можна я не буду називати причину? продовження читайте в першому 💬
