29/01/2022
Навесні 2014 року (насправді, травнем) мій активний словниковий запас поповнювався словами "розгрузки, берці, бронік, магазин (інший), тепловізор, гради, біженці"
Слова "війна" я довго боялася.
Навесні ми казали "біженці". Потім правозахисники між іншим пояснити що біженці це коли з чужих країн тікають, а в своїй країні переселенці.
До війни не був готовий ніхто.
Ярослав Грицак колись сказав, що українець це той кому болить біль іншої людини.
Волонтери теж були не готові. Ми, щоправда, пройшли Майдан. Це означає що ми стали, точніше, створили величезну мережу дієвих однодумців. Фейсбук-сторінки і чати допомагали об'єднувати зусилля, ресурси і раніше незнайомих людей.
У мене була вільна вітальня і вільна гостьова кімната. З травня 2014 року я час від часу комусь писала у черговий чат "Приїжджайте. Адреса така-то. Є вільна кімната і гостьовий диван." Приїжджали люди, яких я ніколи до цього не бачила. Молоді і не дуже люди, дівчата, хлопці. З пропискою областей, про які в ріелторських оголошеннях інколи прямим текстом писали "не беспокоить".
Попри непривітні ріелторські оголошення, всі ці люди в середньому за місяць знаходили собі дім і роботу. Або ж добробат, у лавах якого йти воювати за свої рідні міста.
..Одного дня Леся написала: сьогодні потрібно розмістити переночувати п'ятеро дорослих і троє дітей. На двох старих машинах вони їхали з Луганську десь в Луцьк. Там їх чекав прихисток, облаштований волонтерами. Машини ламались, часу на пошук було обмаль, кажу якщо готові потіснитися, хай їдуть до мене.
Приїхали ближче до півночі. Дорослі, з яких найстаршому 23 чи 25 років. Я спочатку подумала що то діти. Подумала - а де ж дорослі? З дорослими троє дошкільнят. Маленький Ноєв ковчег втікав від артилерійських снарядів на двох старих машинах. Тільки вранці зізналися, що в машині цуценя лишили ночувати.
Не кинули напризволяще, взяли з собою.
Побоялися обтяжувати незнайомих людей ще й собакою, то ж вирішили що цуценя переночує в машині.
Неможливо уявити обстріли від яких вони тікали. Страх малого цуценяти, якого залишили після важкої довгої дороги ночувати самого в машині.
Здається, цуценя дітям на радість принесли снідати на кухню. До гостинців в дорогу додала декілька пакетиків корму для цуценят і побігла на роботу.
Я не пам'ятаю їх імен. Не впізнаю обличчя. Коли кажуть про соборну Україну я думаю про них, тих хто їхали страшним літом 2014 року з Луганську до Луцька.
